Тривога традиційно асоціюється зі страхом. Проте, сучасні дослідження вказують на значно складнішу природу цього явища. Тривожність пов'язують із широким спектром емоційних станів, як-от невизначеність, провина, сором, пригнічений гнів або навіть збудження перед значущими змінами.

Одним із найскладніших аспектів роботи з тривожністю є її дифузність (розмитість і невизначеність). Часто клієнти описують тривогу як фоновий, перманентний стан, що не має чіткої прив'язки до конкретної події або об'єкта. У таких випадках тривожність стає звичною частиною внутрішнього досвіду, що ускладнює усвідомлення її справжніх причин і, як наслідок, терапії. Це вимагає від терапевта глибокого аналізу історії та стану клієнта і здатності до диференціальної діагностики.

Так, у практиці можна зіткнутися з тим, що тривожне напруження може приховувати пригнічений гнів, за відчуттям безпричинної тривожності може стояти неусвідомлена вина, а хронічно незадоволені потреби можуть лежати в основі перманентного тривожного стану.

Для ефективної роботи, розуміння походження тривоги також важливе вміння знижувати її інтенсивність. Це вимагає дослідження феноменології емоцій і когнітивних патернів клієнта.

Лекція: Основи терапії тривожності